Юрій Мартищук: "В професійному футболі дебютував проти хлопців з Академії Яковенка"

В сезоні 2002/2003 івано-франківське Прикарпаття вилетіло із першої ліги до другої, а калуський Лукор вийшов до першої ліги. Але в наступному сезоні 2003/2004 в першій лізі Лукора не виявилося, як то було б логічно. Натомість з’явилася команда Спартак (Івано-Франківськ). А в другій лізі не почала грати команда Прикарпаття (Івано-Франківськ). Замість неї вболівальники побачили команду… Прикарпаття (Калуш).

 

Розповісти, як так сталося ми попросили безпосереднього учасника тих подій Юрія Мартищука, котрий окрім цього розповів нам про два перегляди за кордоном, перемогу у фіналі ДЮФЛ на НСК Олімпійський, чому не зміг провести повного тренування у Кварцяного та багато чого іншого.

 

 

"НАМ ПОСТАВИЛИ ЗАВДАННЯ ВИГРАТИ ДРУГУ ЛІГУ, ЩОБ ВРЯТУВАТИ МІСЦЕ ПРИКАРПАТТЯ В ПЕРШІЙ ЛІЗІ"

 

- Отже, Юрію, ваш перший сезон в професійному футболі цікавий тим, що ви були заявлені за Лукор із Калуша, який грав у другій лізі, але головним завданням якого було врятувати місце в першій для Івано-Франківщини, бо Прикарпаття з неї вилітало. Розкажіть нам про цей маленький детектив…

 

- Ну там було так, Прикарпаття безнадійно вилітало із першої ліги, хоча я пам’ятаю завдання в них тоді зовсім інші були, а Лукор із Калуша в якому я грав саме лідирував у другій лізі. Тому нам і поставили завдання виграти другу лігу, щоб таким чином фактично врятувати місце Прикарпаття в першій лізі.

 

- Для цього довелося змінювати назву команди…

 

- Ну, так, Прикарпаття по факту вилетіло і почало грати в другій лізі від Калуша, а Лукор почав грати в першій лізі під назвою Спартак (Івано-Франківськ).

 

- Кадрово команда та сама залишилася, що вилітала минулого сезону?

 

- Ні там багато нових людей прийшло, які вже в наступному сезоні (2003/2004) грали набагато краще зі Спартаком, ніж минулий склад за Прикарпаття у сезоні (2002/2003), бо команда була досвідчена: Стронцицький, Русановський, Атаманчук, Борисенко.

 

 

"АЛІЄВ ЗМІСТИВСЯ В ЦЕНТР І З МЕТРІВ ШІСТНАДЦЯТИ ВДАРИВ..."

 

 

- До речі, звернув увагу, що початок вашої кар’єри був тісно пов’язаний з Києвом. По-перше, знайшов цікаву замітку про вас у газеті. Виявляється ви ще в якості учня ДЮСШ грали у фіналі ДЮФЛ на НСК Олімпійський.

 

- Це був 2001-й рік, за два роки до випуску з ДЮСШ. А команда була від івано-франківського вищого професійного училища № 21. Ми так і називалися ВПУ-21. Спочатку ми пройшли групу свою регіональну західноукраїнську, не програвши жодного матчу, потім пройшли плей-офф, після чого потрапили в фінальну групу.

 

- Це була перша ліга ДЮФЛ?

 

- Так, перша ліга, грали юнаки 1986-го року народження. От саме фінальний турнір і відбувся на НСК Олімпійський. Схема там була проста: чотири команди поділили на дві пари і переможці виходили в фінал. В півфіналі ми перемогли донецький Металлург, а в фіналі одеський Чорноморець.

 

- По-друге, ви зіграли свою першу гру на професійному рівні проти Динамо-3. Це ж за Динамо-3 тоді фактично славнозвісна академія Яковенка грала? (сезон 2003/2004)?

 

- Так, дебютував проти хлопців з Академії Яковенка. Мене тоді найкращим гравцем матчу, до речі, назвали, а ми виграли 1:0. В тому сезоні, коли Лукор боровся за вихід до першої ліги, щоб врятувати Прикарпаття я багато разів був у заявці, але жодного разу не вийшов на поле. А ось уже наступного сезону, коли команди помінялися місцями я дебютував проти Динамо-3.

 

Від 1F: Місцеві газети описують той дебют як вдалу гру «фактично школяра», а Мартищуку на той момент було повних 17 років, яка супроводжувалася великим фартом, бо динамівці створили багато моментів біля воріт калуської команди.

 

- А як сталося, що ви почали сезон в команді другої ліги, а вже у вересні стали основним гравцем першолігового івано-франківського Спартака та ще в якій основним воротарем був легендарний Богдан Стронцицький?

 

- Ну, от одразу після тієї гри з Динамо-3 тренери зробили рокіровку – воротаря Мельничука перевели до Прикарпаття, а мене підвищили до Спартака. На той момент Стронцицький був у Спартаці першим воротарем, Мельничук другим, а я основним воротарем фарм-клубу. А потім стався цей обмін і я почав грати за Спартак.

 

- Ну, тобто ви туди спочатку перейшли, а там сам Стронцицький.

 

- Так, переходив я як другий воротар. За два тижні після мого переходу ми грали з сумською командою, Спартак-Горобина називалася.

 

- Це ж десь у ті часи й стадіон сумський новий відкривали?

 

- Що цікаво, це був якраз перший матч господарів на новому стадіоні. Тому мені все так і запам’яталося, бо я на таких стадіонах ще не грав, прийшло дуже багато глядачів.

 

- Але в основі вийшов Стронцицький.

 

- Так гру почав Богдан Едуардович, але на 24-й хвилині він отримав важку травму і мене випустили на заміну. На той момент ми програвали 0:1, а зрештою зіграли 1:1. Після цього я вже грав регулярно за основу.

 

- За підсумками того сезону (2003/2004) в опитуванні газети Український футбол журналіст з Івано-Франківська Володимир Горощак назвав вас найкращим гравцем першої ліги. Сезон справді був для вас таким вдалим?

 

- Зрозуміло, що це було авансом, але загалом сезон був справді вдалим. Вболівальники визнали мене найкращим гравцем команди. Просто, щоб ви розуміли на той момент молодих гравців було мало я вже на кажу про воротарів. Команди першої ліги намагалися комплектуватися досвідченими футболістами, багато з яких мали досвід гри у вищій лізі. А мені тоді було 17 років, 18 виповнилося тільки в кінці сезону.

 

- Пам’ятаєте, хто став найкращим гравцем першої ліги в тому опитуванні?

 

- Ні, таких моментів уже не пригадую, на жаль.

 

- Олександр Алієв. До речі, Алієв вам забив у тому сезоні двічі: і вдома, і на виїзді. Зі штрафних мабуть?

 

- Вдома точно пам’ятаю, як він забив. Змістився з флангу в центр і метрів з 16-ти пробив, а от як ми зіграли на виїзді вже не пам’ятаю і гола теж.

 

- В тому ж таки сезоні (2003/2004), взимку Юрій Калітвінцев повіз нашу юнацьку збірну на кубок Гранаткіна. Були здивовані, що в збірну покликали не воротарів з Динамо чи Шахтаря, а вас із команди першої ліги?

 

- Та ні я не був здивований, бо загалом слідкував за ситуацією в воротарському цеху, як кажуть і бачив, що серед молодих кіперів я ледь не найрегулярніше граю, хоч і в першій лізі. Тому особливо не здивувався. Але там начебто хтось був із динамівських воротарів на тому меморіалі Гранаткіна. Копил, здається…

 

Від 1F: На меморіал Гранаткіна Калітвінцев взяв двох воротарів: Богдана Шуста із Карпат і Юрій Мартищука зі Спартака. Всі матчі в основі відіграв Шуст, а збірна посіла четверта місце.

 

 

"ПРИЙШОВ У ДУЙСБУРЗІ НА ТРЕНУВАННЯ, А В МЕНЕ СИНЕЦЬ НА ПІВНОГИ"

 

 

- Перед початком сезону 2005/2006 ви перейшли зі Спартака до Карпат. Але за півроку до того - взимку їздили на оглядини до російського Шинника.

 

- Так мене запросили поїхати з Шинником на збори, я погодився, бо для мене то був великий крок вперед, адже ярославці на той час грали в російській Прем’єр-лізі.

 

- З Шинником ви контракт не підписали, але встигли дати інтерв’ю офіційному сайту. Скільки ви там пробули?

 

- Одні повні збори. Потім там щось не склалося і я повернувся додому.

 

- Чому не підписали контракт?

 

- Я навіть і не знаю причини.

 

- Перейшовши в Карпати ви три сезони (05/06, 06/07, 07/08) більш-менш стабільно грали, але з приходом Кононова були переведені в Карпати-2. Чому так сталося?

 

- Президент запропонував мені продовжити контракт із клубом, але ми не дійшли згоди по певних пунктах і мене, як в Карпатах люблять говорити «в виховних цілях» перевели до дублю.

 

- Що відрізняло Кононова від Іщенка, Ярмеченка, Дячука-Ставицького, як йому вдалося вивести команду на інший рівень?

 

- Ви спонукаєте мене до порівняння. Я б не дуже хотів цього робити. Просто скажу, що стався такий період в житті команди, коли співпало все: і тренер, і добір гравців.

 

- В кінці 2008-го ви їздили на оглядини до Дуйсбургу.

 

- Так, ну це був якраз той момент, коли мене перевели до дублю і я шукав собі інші варіанти. Надійшла пропозиція поїхати на оглядини до Дуйсбургу, який на той час грав у другій бундеслізі (аналог нашої першої – прим. 1F).

 

- Шанси залишитися були?

 

- Були, причому хороші. Все складалося добре, але я травмувався і довелося перервати оглядини, хоча на той момент клуб уже був готовий підписати зі мною контракт.

 

- Що за травма?

 

- Порвав привідний м’яз в районі паху. Прийшов на тренування, а в мене синець на півноги.

 

- А хто вам, до речі, організував перегляд в Дуйсбурзі?

 

- Один німецький агент і ще було  кілька людей, які допомагали. Насправді, це не так просто тоді було потрапити до закордонного клубу та ще й Німеччини.

 

"У КВАРЦЯНОГО НЕ ПРОВІВ І ПОВНОГО ТРЕНУВАННЯ – ЗЛАМАВ ПАЛЕЦЬ"

 

 

- Ну от, наприклад, таке. Як вважаєте, чому в Карпатах постійно трапляються якісь непорозумыння, зокрема регулярні суди з гравцями?

 

- Ну так там все зрозуміло – клуб підписує з гравцем контракт, а потім не виконує його умови. Гравець відповідно хоче отримати чесно зароблені гроші і йде до суду. Чому з боку клубу так відбувається, то цього я вже не знаю.

 

- Два сезони (10/11, 11/12) ви провели в луганській Зорі, які загалом можна назвати не зовсім вдалими невдалими...

 

- Я би не говорив, що період в Зорі був невдалим. Спочатку я доволі часто грав і грав непогано (В першому сезоні Юрій зіграв вісім матчів при серйозній конкуренції з Ігорем Шуховцевим і Богданом Шустом – прим.1F).

 

- Після того як Чанцева у Зорі змінив Вернидуб, команда почала краще грати і пішов суттєвий прогрес. Що Вернидуб такого зробив, щоб це стало можливим?

 

- В першу чергу Юрій Миколайович сам по собі людина з дуже сильним характером і ці його якості екстраполюються на команду. Зверніть увагу, як Зоря б’ється в кожному матчі з будь-ким. Ось це, вважаю, і є головним чинником успіхів команди.

 

- Після Зорі ви були у Кривбасі на перегляді влітку 2012-го, коли там був недовго Кварцяний.

 

- Ну та я теж там був недовго – навіть до кінця тренування не добув.

 

- Чому так?

 

- Перелом пальця. Зразу з тренування поїхав до лікарні. А загалом їхав туди з твердим наміром залишитися – було цікаво попрацювати саме з Кварцяним.

 

- Вийшло, що воно й на краще…

 

- Так, Кривбас уже на той момент мав проблеми з фінансуванням і зрештою розпався.

 

 

"У ГРИГОРЧУКА ПРЕТЕНЗІЙ ДО МЕНЕ НЕ БУЛО І Я РОЗРАХОВУВАВ НА ШАНС"

 

 

- Далі ви перейшли в Чорноморець. Григорчук неодноразово хвалив вас, був задоволений вашою роботою на тренуваннях, але при цьому ви не грали. Не було бажання піти кудись в оренду, адже останні чотири сезони ви дуже мало грали?

 

- Ситуація була такою, що, як ви і кажете, Григорчук був задоволений мною, моєю роботою в тренувальному процесі. І на тих же зборах я завжди мав ігровий час. Тому я розраховував зрештою отримати свій шанс.

 

- Але так і не отримали…

 

- Ну, очевидно, Безотосний не давав приводів Григорчуку провести ротацію воротарів.

 

- Зараз ні Григорчука, ні Безотосного в команді немає. Ви спілкувалися з Олександром Бабичем з приводу своїх перспектив у команді?

 

- Так, відразу після його призначення ми з ним говорили по телефону і дійшли згоди, що я залишаюся.

 

- Зараз Чорноморець майже розвалився з кадрової точки зору. На що можна розраховувати в другій половині сезону?

 

- Так команда суттєво змінилася. Додалося багато молодих футболістів. Але плюс в тому, що Олександр Бабич їх добре знає, бо працював із ними в молодіжній команді. До того ж є кілька досвідчених гравців. Тому зараз наше головне завдання створювати команду і радувати вболівальників грою.