Андрій Федюк: "Після матчу за Суперкубок подумав: "Чи варто було повертатися?"

«Завжди мріяв про повернення на футзальний майданчик, але минулої весни вже почав вагатися...»

- Андрію, влітку ви вдруге прийшли до Енергії після великої перерви в футзальній кар’єрі. Зараз як відчуваєте - не дарма? Повністю задоволені таким кроком?

- Звичайно, адже завжди відчував: футзал - це моє. Великий футбол - вже зовсім інше, і для мене він був більше заробітком, ніж захопленням. А от футзалом я дійсно жив, тому зараз все чудово. Тим паче, я знову граю за львівську Енергію - свій улюблений клуб.

Якщо згадувати суто осінню частину сезону, то думки були різні. Наприклад, після матчу з Локомотивом в Суперкубку України в голові мимоволі промелькнуло «навіщо я повертався і чи варто було взагалі?». Самі розумієте: 2:8 - нас просто «винесли», і після тієї поразки я був дуже розчарований. Якби хтось сказав, що під зиму ми будемо займати третє місце - нізащо б не повірив! Тим паче, що Енергія недоукомплектована, і має суто дві четвірки. Тому результат як для мене особисто, так і для команди загалом цілком нормальний.

- Як саме виник варіант з поверненням в Енергію?

- Чесно кажучи, я і раніше чекав такої можливості, але не кликали. А зараз з’явився шанс: Енергія пішла на перебудову команди, базуючись суто на місцевих гравцях. Тому я вирішив зателефонувати Володимиру Фелишину, ми поговорили, і я прийшов на тренування. Там поспілкувалися з головним тренером, його наче все влаштовувало, і в результаті почали співробітництво.

- Після Енергії та Кардиналу в 2011-му ви подалися в першу лігу, ставши гравцем Львівхолоду. Не жалкуєте, що свідомо пішли в нижчий дивізіон?

- Львівхолод, можна сказати, був сезонною командою: колектив існував вісім-дев’ять місяців, а потім на літо розходився. Для мене це був ідеальний варіант перезимувати та підтримувати форму, щоб в перспективі повернутися на вищий рівень. Та й сам Львівхолод був цікавою командою, виступав доволі бойовою одиницею в першій лізі. Тому не шкодую, що подався туди.

- А чим займалися тривалий час, поки були поза футзалом?

- Грав у великий футбол, на першість області. Треба було якось заробляти на життя, а крім футболу особливо нічим займатися не міг і не хотів. Але паралельно весь цей час хотів повернутися у футзал, і коли шанс нарешті випав, вже не став його випускати.

- За час у великому футболі дуже відвикли від футзального майданчика та стилю гри?

- Поки я грав у футбол і дивився на швидкісний та динамічний футзал зі сторони, то іноді вагався, чи зможу я успішно повернутися на паркет. Але коли вже повернувся, то почав підтягувати свої кондиції, покращувати функціональну готовність, і зараз наче не відстаю від інших. Тут велику роль зіграло, що останні роки я грав у футбол, а не працював на сидячій роботі. Тому, в принципі, був в формі. Хоча вже минулої весни почав сумніватися, чи зможу повернутися в футзал саме на найвищий рівень.

- В самій Енергії багато що змінилося з часів вашого розставання з нею?

- Та ні, кардинальних змін наче нема. Керівники ті самі, все на місці. Хіба склад змінився: з тих, хто грав зі мною, лишилися тільки Кардаш та Струк. Але загалом Енергія залишається Енергією, яка хоче перемагати і бути кращою при будь-яких умовах.

- Як вам Максим Павленко в ролі граючого тренера? Він змінився з тих часів, коли був суто гравцем?

- Не думаю. Максим завжди тримає себе у відмінній формі, постійно перебуває в тонусі і нікому не дає розслабитись. Звичайно, зараз йому набагато важче: одночасно з виступами на майданчику треба тренувати команду і ставити їй гру. Можливо, на це іде більше концентрації, через що Павленко зараз сповна не проявляє свої бомбардирські якості. Загалом, роботи йому додалось чимало. Але я впевнений, він впорається, тому що є прикладом справжнього професіоналізму.

«Сподіваюсь, що в другій частині Екстра-ліги вдача повернеться до нас лицем»

- Що скажете про нинішню Екстра-лігу? Турнір сильно змінився з тих часів, коли ви грали там востаннє?

- Так, адже багато висококласних гравців поїхали шукати щастя за кордон. Через це в українському футзалі відбувається таке собі перезавантаження, і дуже багато шансів дається молоді. В недавньому минулому легіонери допомогли підняти рівень чемпіонату, отже зараз треба трохи перебудуватися, перетерпіти і знову повернути Екстра-лігу на свої минулі позиції.

- Рівень дійсно кардинально впав в порівнянні з минулими роками? Чи така думка не має достатньо підґрунтя?

- Можливо, загальна картина стала гірше. Але дехто після нашої поразки Локомотиву (2:8) вже почав достроково вішати медалі на шиї харків’ян... Зараз же бачимо, що Локомотиву, який підсилився літом і не втратив клас, все одно важко. Конкуренти не стоять на місці, створюють боротьбу, і першу частину харків’яни закінчили на другій позиції. Тому загалом я б не поспішав говорити, що рівень Екстра-ліги дуже впав.

Так, з’явилося багато молоді, але в той же час це - талановиті перспективні гравці, які прогресують. Тренери також вчаться, їздять за кордон на стажування, дають нові ідеї, розвивають колективи. Тому я вважаю, що український чемпіонат на правильному шляху.

- На вашу думку, чи доцільно було пускати в плей-офф аж вісім команд з 10-ти?

- Думаю, так. Адже з простішою схемою чотири команди грали б далі, а шість вимушені були б відпочивати. А так є можливість залучати більше клубів, зацікавити їх і дати якийсь шанс.

- Після перемоги над Локомотивом Енергія добула лише дві нічиї з Ураганом та Спортлідером. Стався якийсь збій?

- Може і так. Але тут же варто зауважити, що в декількох матчах нас переслідували фатальні невдачі. Ну не таланить, і все. Наприклад, якщо згадати гру в другому турі з ЛТК на виїзді. Ми обстукали всі штанги, декілька разів Савенко виручав чудом, і в результаті ми мінімально програли. Зі Спортлідером все було інакше, але при нічийному рахунку за пару секунд до кінця ми не забили стовідсотковий гол. А з Ураганом не вдалося втримати перемогу, пропустивши за три хвилини до кінця...

- Пам’ятаєте, коли забивали такі голи, як вдома Урагану?

- Це було дуже давно: здається, ми грали в Харкові з місцевим Олександром. Десь в 2005 році... Хоча загалом таких голів у мене не багато.

- Що сталося в останньому матчі осені проти Титан-Зорі?

- Це те, про що я казав вище. Ми дуже непогано почали матч, повели в рахунку, створювали достатньо моментів... Але потім пропустили необов’язковий гол, чомусь занервували, і вже почали поступатися в один м’яч... Та в перерві все-таки вдалося зібратися, і в другому таймі Титан-Зоря (не хочу ображати команду, але все ж) більшість часу не переходила центральну лінію. Знову штанги, знову сейви голкіпера... Після того матчу Удовиченко можна сміливо викликати в збірну України (посміхається). Загалом, нам знову сильно не щастило, коли м’яч просто не йшов в ворота! Що ж, сподіваюсь, після нового року вдача повернеться до Енергії лицем.

- Є намір затриматися в Енергії якнайдовше і побити рекорд Валерія Легчанова в 290 матчів?

- Якщо буде якість, то кількість прийде сама по собі. Звичайно, було б приємно стати рекордсменом в улюбленому клубі. Ради цього я готовий грати тут до завершення кар’єри. Але далі - вже як Бог дасть. Подивимось, чи дозволять здоров’я та інші обставини, але я сподіваюсь на краще.