Олег Федорчук: "Наше спасіння в тому, аби піти французьким шляхом"

— Олеже Вікторовичу, як людина у складний час частіше згадує про існування небесних сил, так і цілий суспільний прошарок активізує розумову діяльність у періоди криз. Сьогодні багато лементу з приводу деградації національного чемпіонату, втім, розмірених пропозицій немає. Чи не найбільший феномен у тому, що ситуацію справді можна змінити, причому радикально й за порівняно невеликі кошти, проте, наскільки я бачу, ми традиційно пустимо все на самотік.

- На мою думку, радикальні реформи у нашому футболі слід вести у трьох паралельних напрямах. Головний — виховання тренерських кадрів.

Я переконаний: наше спасіння в тому, аби піти французьким шляхом. Про що йдеться? У цій країні наприкінці 1980-х, коли їхня збірна не проходила у фінальні частини першостей Європи та світу, вирішили кинути ледь не всі кошти на підвищення кваліфікації тренерів. За якийсь вони отримали цілу плеяду фахівців, які працюють по всьому світу: Еме Жаке, Роже Лемерр, Арсен Венгер, Жерар Ульє та інші. Цим же шляхом десятиріччям пізніше пішла Бельгія, відтак сьогодні має одне з найталановитіших поколінь у своїй історії.

Що у нас? До 1997 року ми мали свою Вищу школу тренерів у Києві, але тоді її закрили за ініціативи Григорія Суркіса: той вирішив, що це, мовляв, пережиток радянських часів, а тепер у нас «буде, як у Європі», тобто обмежимося ліцензуванням майбутніх наставників. Це погіршило стан справ: і до того тренери були найслабшим місцем нашого футболу, його ахіллесовою п’ятою, відтак ситуація ще погіршилася.

Столичний Інфіз готує вчителів фізкультури, але це, звісно, не те. Тому виходить, що у нас гравець, завершивши кар’єру, проходить двотижневі курси ліцензування і нібито стає коучем. Працюючи в першій лізі, я неодноразово чув, коли після матчів деякі тренери на прес-конференціях не могли пояснити журналістам, як грала їхня команда, — уявіть, що вони можуть пояснити гравцям!

Давно зрозумів: будь-яка здорова система тримається на людях, а якщо це так, значить, людей треба готувати. Я би запропонував на базі того ж Інфізу створити окремий факультет (або кафедру), котра випускала би справжніх наставників. Головна умова — реальне навчання: майбутній фахівець зобов’язаний рік-два відвідувати заняття. Бо ліцензування не є навчанням, то начитка інформації.

Що це дасть? Під орудою сильного фахівця гравці зростають фахово. Більше хороших футболістів — більший вибір у збірних різних вікових груп. Урешті, за якийсь час створимо школу: кваліфіковані специ виховуватимуть так само кваліфікованих спеців. А інакше матимемо те, що сьогодні: тільки один український тренер працює за кордоном і той не рахується, бо Віктор Скрипник сформувався вже в Німеччині. Порівняйте це бодай із сусідами-білорусами.

Й не треба говорити, що поняття ВШТ — «старомодне». Ось спростування: в Італії — країні, де наставники мають найвищий у світі рівень тактичної підготовки, — існує знаменита тренерська школа (навіть цілий центр) у Коверчано.

Для цього не потрібно екстраординарних умов: приміщення, парти, сидіння, десяток учителів. Гроші? Цей інститут здатен сам себе забезпечити — наприклад, за рахунок плати за навчання. Умовно кажучи, тисячу доларів на рік — несерйозна сума для професійних футболістів. Навіть 10 тисяч.

— Це перша пропозиція. Яка друга?

— Треба добитись од Адміністрації Президента державної програми популяризації футболу. Тільки не фіктивної! Свого часу ми ввели у шкільну програму урок футболу, що було звичайною маніловщиною. Ось у наших ЗОШ є уроки співу, малювання, хореографії, але чи виливається це в масову появу талановитих співаків, художників, танцюристів? Звісно, ні!

Потрібно на законодавчому рівні досягти того, щоби меценати спорту мали різні преференції: менші податки, нижчу плату за оренду приміщень, територій і т.д. Кажучи стисло, досягти того, щоби займатися спортом (зокрема, футболом) було якщо не вигідно з фінансового боку, то принаймні виправдано.

— Тепер до пропозиції №3…

— Актуалізація реклами. У нас же на телебаченні майже немає футболу! Спортивні новини вже років п’ять відсутні! Про модельний бізнес розповідають, натомість соціально важливі проекти — «в тіні».

…Те, що я пропоную, не принесе миттєвого результату. Це розраховано на 10-20 років складної копіткої праці. Втім, іншого виходу немає. Точніше, є: залишити все на самотік, сподіваючись на диво.

АРНОЛЬД, спеціально для 1football.info